Про вартість комфорту. Буквально

Хей, я повернувся 🙂 

Поштовхом до написання цієї замітки стала стаття від Andrew Chen - Lies per Second, Meetings per Decision Ratio, and other important biz metrics. Вона настільки мені сподобалась, що нижче буде повний її переклад. Сподобалась тому, що ось цей математично-прагматичний підхід дуже притаманний мені при оцінюванні наслідків якоїсь дії. Зокрема - при виборі товару.

Я для себе емпірично вивів наступне правило:

Правило 1. Чим частіше я користуюсь цим у житті - тим вища цінова категорія товару припустима.

Зазначу, що мова взагалі не йде про щось “дешеве” у негативному сенсі цього поняття - як “неякісне“. Не бачу жодної причини купувати щось настільки неякісне, щоб страждати від результатів. Але мій внутрішній Андрій (так я називаю власне альтер-его, що відповідає за бережливість) щораз вступає зі мною в суперечки щодо того скільки “ми” можемо витратити на купівлю якогось предмета. Довелося знайти фреймворк, який описано вище.

Я сів, склав список фізичних обʼєктів, з якими моє тіло контактує найбільше. Ось так, максимально тривіально. Що сюди потрапило:

• Білизна

• Взуття

• Одяг

• Робоче обладнання

• Робоча канцелярія

• Засоби особистої гігієни

Тут все ок, “правило 1” працює. Але в цей момент я зрозумів, що чомусь дивом не пошируюю його на інші важливі речі

• Посуд та обладнання для готування їжі

• Постільна білизна

Впевнений, що ще продовжу список. Впевнений, що в кожного він свій.

Правило 1, доповнена версія. Чим частіше я користуюсь цим у житті - тим вища цінова категорія товару припустима. І тим ретельніше дослідження при купівлі.

Ось саме тому я купую першу-ліпшу нормальну викрутку але можу 15 хвилин вибирати новий робочий блокнот. Якщо перевести це все на ідеї Чена, то моя формула вартості я функцією від Х, де Х - “час контакту з тілом”. Звісно, все це можна сильно спростити і звести до простого - купуй тільки нормальні речі, починай з питання “чи воно реально треба, чи мо дома вже є щось з таким же функціоналом“. Але для мене цей фремворк навіть вже не стільки про гроші, скільки про час. Це набагато більш важливий ресурс, щоб інвестувати його у вибір вторинних речей.

А тепер переклад статті Ендрю Чена.

Брехня за секунду, співвідношення "зустрічей на рішення" та інші важливі бізнес-метрики
Ендрю Чен
9–11 хвилин

Ті з вас, хто мав зі мною вечерю, напевно знають, що я люблю піднімати тему вимірювання «мікромортів» і сипати прикладами різних небезпечних занять, ранжуючи їх за рівнем ризику. Тепер я можу зробити це у цифровій формі. Отже, що таке мікроморт?

Мікроморт: 1 шанс зі мільйона померти.

Це вимірювання можна використати для порівняння/ранжування ризику будь-якої активності. Ваш улюблений LLM чудово генерує таблиці «активності проти мікромортів». Ви навіть можете уточнювати — наприклад: «скажи мені мікроморти для велопоїздок, але лише вдень у передмісті чи сільській місцевості».

Це надзвичайно цікаве вимірювання, і ви можете подумати: а хіба це не про «експозицію»? Якщо я катаюся на велосипеді 10 годин на тиждень у порівнянні з тим, що один раз у житті стрибну з парашутом, як це співвідноситься? Звісно, треба оцінити мікроморти на годину (LLM з цим справляється чудово) і нормалізувати експозицію.

Ще одна весела команда: «виходячи з того, що ти знаєш про мене, які мої найризикованіші мікроморт-активності?» Безкінечні розваги. Віддаю це вам як домашнє завдання.

Інші цікаві «метрики»:

• Вартість години задоволення (CPHP): концерт чи баскетбольний матч — висока. Купівля дорогої бігової доріжки, якою ви користуєтесь тричі на тиждень — низька. Все, що ви регулярно використовуєте, зазвичай виходить дешево, якщо тільки ви не обманюєте себе, що це «навіки», а насправді воно буде припадати пилом у шафі (так, я теж винен).

• Скарги за годину: актуально як для себе, так і для друзів, які можуть нудити нескінченно. Високий CPH означає багато негативу. Можливо, метрика, яку варто знижувати? Хоча якщо скаржитись приємно (а іноді так і є) — це безкоштовно, фактично нескінченний нульовий CPHP, отже все взаємно компенсується.

• Кількість підйомів телефону за годину: якщо ви серед нудних людей або у нудному місці — показник дуже високий. Коли я писав книжку кілька років тому, процес був настільки виснажливим (а іноді відверто нудним), що я постійно брав телефон. Зрештою я замкнув його у сейф із таймером. Серйозно.

• % розмови на автопілоті: ми всі ненавидимо нудні розмови, але не можемо їх уникнути. Групові вечері, випадкові зустрічі 1:1 — і ви просто йдете шаблоном: представився, розповів про роботу, поділився місцями подорожей. Це найнижчий спільний знаменник — ви вже все це чули й казали, тож розмова йде «на автопілоті». Який відсоток розмови припадає на такий режим? Гарні бесіди тримаються на рівні 20–30% — достатньо спільного, щоб почуватися комфортно, але й достатньо нового, щоб це запам’яталося. Але буває й 75%+, і тоді хочеться втекти.

Якщо подивитися на все це, ви зрозумієте (і справедливо), що ці метрики — переважно нудерські способи поскаржитися на людей і ситуації. Це правда. Мої тексти зазвичай із низьким «Скарг на годину», але тепер ви бачите трохи більше мого внутрішнього «я».

Проте назва есе обіцяла більше, ніж мікроморти та підйоми телефону. І в мене є для вас бізнес-метрики — реальні, які я чув або використовую сам:

• Брехня за секунду: у світі стартапів тонка межа між пітчингом і брехнею. Іноді це просто гарно подана правда, а іноді — вигадані цифри, «клієнти», які насправді лише у пайплайні, графіки без підписів тощо. Тоді «брехні за секунду» ростуть. Якщо ви опинились на зустрічі з високим LPS — саме час її завершити.

• Кількість зустрічей на одне рішення: прості й складні рішення — скільки зустрічей вони потребують? Десь це 3–5 інтерв’ю і фінальна презентація, після чого ухвалюється рішення. В інших місцях це нескінченні кола: 3 зустрічі, ще 5, ще 2, потім ще 3... Чому так? Бо немає «власника» рішення, незрозуміла мета або процес, все постійно змінюється. Високий MPDR = система зламана. Треба ескалація.

• Час до першої відмовки: поганий місяць? «Сезонність». Клієнти ненавидять новий продукт? «Маркетинг підкачав». На оглядових зустрічах можна відраховувати хвилини до появи відмовки. (І це ніколи не провина команди). Низький TFE = швидкий TNE (наступна відмовка). Коли TFE → 0, команду варто перезапускати.

• Співвідношення цифр і тексту: на самому старті стартапу — лише історії, без цифр. Немає продукту, клієнтів чи доходу. Але до раунду B все має бути забито цифрами: retention-криві, фінансові метрики тощо. Якщо NvsT надто низький — MPDR злітає вгору. Або ж інвестори взагалі відмовляться.

• PowerPoint-ів на запуск: стартапи починають із «ship & learn» — запускають, дивляться реакцію, знов запускають. 0 PPT на запуск. Але з часом стають корпораціями: кожна ідея = презентація. Потрібен ресерч? Конкуренти? KPI? Знов презентація. Високий PPPL означає «пекло консенсусу». Єдиний спосіб знизити — залучити топів, які проштовхнуть ідею.

• Долар за IQ-поінт: топ-1% студент Стенфорду = відносно помірно. Топ-1% студент держуніверситету — ще дешевше. Найдорожче у світі? Найгірші 10% Стенфорду :)

• Співвідношення рішення до «жування» (DTRR): іноді дрібниці ви обмірковуєте місяцями (вибір авто), а великі речі (нова робота) вирішуєте за тиждень. Логіки тут немає. А ж головні рішення життя — шлюб, місто, кар’єра? Хто готовий витратити роки на ретельний аналіз і консультації експертів? Ніхто. Тож отримуємо: весілля-нашвидкуруч, переїзди спонтанно, звільнення «з ходу», імпульсивні розриви, татуювання у відпустці, купівля домашнього улюбленця без плану.

Це, звісно, радше концептуальні ідеї, але одного дня ми справді зможемо їх міряти — коли всі наші зустрічі будуть відслідковуватись AI-додатками для нотаток. І, можливо, вони автоматично надсилатимуть попередження, коли «Брехня за секунду» перевищить поріг, адже кожне речення у відеодзвінку можна буде перевірити фактчекінгом у реальному часі.

На цьому зупинюсь, але якщо у вас є власні приклади — напишіть у коментарях! Я завжди радий поповнити колекцію метрик для своїх вечірніх розмов, разом із мікромортами та іншим.